Наш край наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст.
Після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Крим у 1783 р. був приєднаний до Росії. В цей же час було створене Катеринославське намісництво під управлінням князя Потьомкіна. В 1775 р. Катерина ІІ ліквідувала Запорозьку Січ. Почалася жорстока розправа над козацькою старшиною й козаками. Військового писаря Івана Глобу заслали в Туруханський монасти, військового осавула Павла Головатого – в Тобольський, а останнього кошового отамана Петра Калнишевського – в Соловецький монастир. Старі ченці розповідали історику Д. Яворницькому, що цариця Катерина ІІ ставила отаману умову «Одержуй волю і маєток, тільки зрічися козаччини».
На те старий кошовий сказав «Ні, або воля козацька, або тюрма». П. Калнишевський провів у темниці довгих 25 років / звідки випускали тільки тричі на рік / І помер у 112 років у 1803 р. В честь Калнишевського названо село Петриківка Дніпропетровської області. В селі Ленінському до цих пір є урочище Калнашиха землі якого, вірогідно, належали П. Калнишевському.
Зразу ж, після ліквідації Запорозької Січі, козацькі землі почались заселятись поселенцями різних народів. Катерина ІІ щедро роздавала землі. Так генерал – прокурор О.Вяземський отримав 100 тисяч десятин землі в Грушівській слободі /село Ленінське / .
У 1787 р. Катерина ІІ здійснила подорож по нашому краю. У зв'язку з цим почали швидко споруджувати палаци, села, дороги, які обсаджували тополями та іншими деревами . Три тополі з цих дерев росли до 1959 р. біля села Грушівки. Катерина ІІ побувала в багатьох містах і селах. Заночувала вона в Грушівській Слобді / с. Ленінське/ . Пізніше, в будинку, де відпочивала Катерина ІІ, жила сім'я полковника В. Давидова. Восени 1793 року. тут зустрівся видатний російський полководець О. В. Суворов з малолітнім майбутнім поетом, героєм Вітчизняної війни 1812 р. Денисом Давидовим, який провів дитячі роки в нашому краї – с. Грушівці.
У 1776 році було засновано м. Катеринослав / Дніпропетровськ / .
У 1793 році секунд майор Ямбургського полку Михайло Апостол, правнук українського гетьмана Данила Апостола, одержав від Катерини ІІ 12 тисяч десятин землі обабіч степової річки Вошивої. Тут виникло село Вошиве / сучасне м. Апостолове /. Назва походить від того, що в річці водились дафнії – водні воші.
Село заснували переселенці із Харківської та Чернігівської губернії. Це були державні селяни. Протягом 5 років вони звільнялись від податків різних повинностей. Поселенці із Харківської губернії поклали початок північно – західній частині села. З Чернігівської губернії пересилялись (росіяни), старообрядці. Вони поклали початок південно – східній частині села, яка називалась в народі «понизовкою».
Наше місто почалось з перших вулиць – Осипенко, Мічуріна / сучасні назви /.
Недалеко від села проходив поштовий тракт / в народі його називали «чумацький шлах» / з Кременчука на Берислав.
В 1818 р. в с. Вошиве була споруджена церква на честь Святої Покрови. Село одержало нову назву – Новопокровське. Жителі села займались землеробством, скотарством, садівництвом, полюванням. Одним із важливих занять селян було полювання на тетеревів, зайців, лисиць, козуль та іншу дичину. М'ясо тетеревів засолювали в діжках, а потім відправляли в Херсон, а з нього на продаж в закордон.
В 40-х роках ХІХ ст. від появи і посилення впливу солончаків почали висихати сади. Жителі села , як могли вили боротьбу з цим стихійним лихом.
Державні селяни платили державі великі податки і виконували різні повинності. Багато жителів села працювали по найму в місцевих поміщиків Корнілова, Синельникова. Їх заробіток за 6 місяців становив не більше 20-25 карбованців.
В 1853 – 1857 рр. наше село було військовим поселенням.
